Стаття на тему: "Звернення за захистом порушеного права на землю"

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантоване ст. 14 Конституції України.
Починаючи з 1990 р., коли Верховна Рада України проголосила курс на реформування сільськогосподарського виробництва, основою якого завжди була і є земля, відбуваються докорінні зміни у праві власності на землю. Ці зміни зумовили нові правовідносини в суспільстві, викликали активність громадян, щодо вирішення питань про право власності на землю.
Реформування колективних сільськогосподарських підприємств (далі - КСП) на засадах приватної власності на землю та майно здійснюється шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання.
Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до земельного законодавства, що регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, передбачає раціональне використання та охорону земель.
Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов'язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин (та/або представник), законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду.
Недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин створюють труднощі у вирішенні окремих спорів.
Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у власність КСП, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам (далі - АТ), створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі.
Після уточнення і затвердження списків таких осіб, обміру одержаних земель було визначено розмір та вартість частки, що припадає на кожного члена колективу, і кожному з них видано відповідний документ - сертифікат про право власності на визначену частку (пай). Власник сертифіката набув право за власним бажанням виділити свою частку, тобто вимагати відведення належної йому частки землі в натурі. При реалізації цього права замість сертифіката, який підлягає передачі державній адміністрації, власник отримує інший документ - державний акт на право приватної власності на конкретну ділянку землі.
За статистичними даними аналізованих справ, позови з вирішення спорів, пов'язаних із паюванням землі, подають в суди в основному такі категорії громадян: колишні члени колгоспів, інших сільськогосподарських підприємств; члени КСП - про визнання права на земельну частку (пай); спадкоємці - про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
На пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом.
У випадках, коли правовстановлюючі документи на майно, придбане кількома особами з метою створення спільної власності, оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном, строк позовної давності для вимог про визнання права на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна.
Місцеві державні відділи земельних ресурсів, у тому числі районні, є землевпорядними органами і не наділені повноваженнями щодо видачі державних актів або сертифікатів, а тому пред'являти до них вимоги про це не можна.
Місцева рада може бути відповідачем у справах щодо вирішення земельних спорів за умови, що спірні землі перебувають у віданні цієї ради, зокрема в тих випадках, коли у її віданні перебувають не розпайовані землі, або резервний фонд землі, або землі, що підлягали паюванню, та в інших випадках, коли спірна земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні відповідної ради.